Форми та засоби поточного і підсумкового контролів - Навчальна програма для студентів напряму підготовки 0305 філологія...


Форми та засоби поточного і підсумкового контролів


Контроль та оцінювання теоретичних знань та практичних навичок студентів протягом навчального семестру відбувається за результатами усних відповідей на практичних заняттях, під час перевірки практичних домашніх та аудиторних завдань, за результатами тестування, самостійних письмових завдань, а також у процесі контролю поточної самостійної роботи.

Програма курсу передбачає застосування чотирьох форм поетапного контролю знань:

♦ вхідний контроль — включає актуалізацію знань студентів з шкільного курсу "Українська література";

♦ поточний контроль — студенти виконують навчальну програму з курсу як в аудиторії, так і позааудиторно: відвідують практичні заняття, виконують завдання, опрацьовують питання самостійної роботи, складають теоретичні питання колоквіумів — кожен вид роботи оцінюється за відповідними критеріями у балах;

♦ рубіжний контроль — за накопичуваними результатами вхідного та поточного контролю на 8 і 16 тижнях семестру проводяться атестації. Результати атестації враховують такі показники:

- < 70 % від максимально можливої суми балів — незадовільно;

- > 70% від максимально можливої суми балів — атестовано;

- > 80% пропущених практичних занять — не атестовано.

♦ підсумковий (вихідний) контроль — при отриманні позитивних оцінок за результатами атестацій студенти пишуть підсумкову контрольну роботу. Оцінка визначається за результатами відповідей на теоретичні питання. До підсумкової контрольної роботи допускаються студенти, які пройшли два етапи контролю знань та отримали не менше 70% від максимально можливої суми балів Загальна оцінка з дисципліни (100%) включає сукупний результат поточної роботи студента протягом семестру і градуюється аналогічно до рубіжного контролю за умови позитивного написання підсумкової контрольної роботи.

Програма курсу передбачає застосування таких форм поетапного контролю знань студентів:



^ Критерії та система оцінювання знань, умінь і навичок студентів


Пропоновані рекомендації виходять з основних вимог до знань, умінь та навичок з літератури і містять орієнтовні нормативи для оцінки усних відповідей та контрольних робіт. Ці нормативи становлять основу для оцінювання навчальних досягнень студентів. Слід зважати при цьому на індивідуальні особливості студентів, стимулювати їхню самостійність, активність у здобуванні необхідних знань.

Призначення перевірки та оцінки знань, умінь і навичок з літератури – виявляти й удосконалювати якість сприймання та розуміння літературних творів, аналізувати мовні уміння та навички.

Оцінкою змісту відповідей на семінарських та практичних заняттях з української літератури слід заохочувати глибоке, індивідуально-особисте сприймання літератури як мистецтва слова. Для досягнення цієї мети поряд з цілісним аналізом художнього твору велике значення мають виразне читання літературних творів, відгук про самостійно прочитаний твір або рецензія на нього. Основним завданням у навчанні виразного читання має бути формування у студентів умінь передавати в художньому слові картини і образи, думки й почуття автора, висловлювати авторське і власне ставлення до зображуваного. Складання рецензій, відгуків, анотацій, реферативних повідомлень, написання курсових, кваліфікаційних та дипломних досліджень має сприяти навчанню студентів правильно аналізувати самостійно прочитані літературні твори, розвиткові літературних здібностей.

Оцінюючи відповіді на екзаменах, заліках, колоквіумах, семінарських та практичних заняттях, викладач має враховувати:

Слід заохочувати студентів до розвитку самостійності мислення, зважати на емоційність відповіді, виразність та образність мови.

При оцінюванні відповідей студентів слід враховувати обсяг прочитаних художніх текстів, знання текстів, передбачених для вивчення напам’ять, конспектування першоджерел тощо.

Оцінка «5» ставиться тоді, коли знання студентів повністю відповідають названим вище категоріям.

Оцінка «4» ставиться за не досить повне висвітлення студентами деяких фактів, 1-2 істотних порушення послідовності викладу матеріалу та окремі мовні неточності.

Оцінка «3» ставиться, якщо виявлено правильне, але неглибоке розуміння матеріалу, допущені істотні порушення послідовності викладу, неточності в доборі та висвітленні фактів, мовні огріхи.

Оцінка «2» ставиться за невміння побудувати міркування, обґрунтувати його змістом твору, за незнання, нерозуміння матеріалу, що вивчається.


^ Шкала оцінювання знань

Рейтинговий

показник

^ Оцінка

у національній шкалі

Оцінка ECTS


90-100

Зараховано

5 (відмінно)

А (відмінно)

82-89


4 (добре)

В (добре)

75-81

С (добре)

68-74


3 (задовільно)

D (задовільно)

60-67

Е (задовільно)


35-59

Незараховано


2 (незадовільно)

FX (незадовільно) з можливістю повторного складання


1-34


-

F (незадовільно) з обов’язковим повторним вивченням


Індивідуальні навчально-дослідні завдання

  1. Своєрідність візантійської літератури та її вплив на літературу Київської Русі.

  2. Релігійні системи Індії: ведизм, брахманізм, буддизм, джайнізм.

  3. Мотиви та сюжети «Панчатантри» у світовій літературі.

  4. Основні постулати зороастризму.

  5. Міфологічні уявлення давніх іранців.

  6. Особливості китайської міфології.

  7. Китайська поезія Танської епохи.

  8. Синтоїзм як стародавня релігія японців.

  9. А. Кримський як перекладач східної літератури.

  10. Східні мотиви у перекладацькій спадщині В. Мисика.

  11. Західноєвропейський та східний героїчні епоси: їхня порівняльна характеристика.

  12. Ідея гармонії людини і природи у повісті Кавабати Ясунарі «Тисяча журавлів».

  13. Тенденції розвитку орієнталістики в Україні.

  14. Поема Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі»: композиція, система образів.

  15. Орієнталізм Василя Мисика.

  16. Орієнталізм Леоніда Первомайського.

  17. Література народів Сходу на сторінках журналу «Всесвіт».

  18. Поезія Абу-ль-Ала аль-Маарі у творчому світі А Кримського.

  19. Українсько-грузинські літературні зв’язки.

  20. Українсько-єврейський культурний діалог.

  21. Україномовні переклади поеми Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі».

  22. «Тисяча і одна ніч»: жанрова специфіка, композиція, мотиви, образи.

  23. Пантеїстичні мотиви у східній літературі.

  24. Мотиви лірики Шолом-Алейхема.

  25. Традиції танка в японській літературі.

  26. Значення і роль китайської літератури в розвитку середньовічної літератури Далекого Сходу.

  27. Філософські мотиви у ліриці Лі Бо.

  28. Лі Бо і Ду Фу: порівняльна характеристика.

  29. Образ поета у творчості Лі Бо.

  30. Вплив конфуціанства на формування творчої особистості Ду Фу.

  31. Роль художньої деталі у творчості Ду Фу.

  32. Своєрідність і значення символіки поетичного світу Ду Фу.

  33. Роль художньої деталі в творчості Мацуо Басьо.

  34. Повість Ясунарі Кавабати «Тисяча журавлів»: проблематика, авторські прийоми розкриття внутрішнього світу героїв, стильові особливості, відображення японської етики та естетики, роль пейзажу.

  35. Дорожні щоденники Мацуо Басьо.

  36. Проблема «людина і суспільство» в китайській літературі.

  37. Основні положення вчення даосизму.

  38. Коран як пам’ятка класичної арабської літератури.

  39. Міфологічні уявлення іранських племен.

  40. Східна екзотика в поемі «Магомет і Хадиза» Пантелеймона Куліша.

  41. Перська лірика в інтерпретації Василя Мисика.

  42. Східні мотиви в ліриці А. Кримського.

  43. А. Кримський – дослідник історії та культури Орієнту.




Методичні рекомендації з виконання реферативних досліджень

Науковий пошук характеризується різними рівнями глибини і складності. Його здійснюють люди різної кваліфікації та дослідницьких можливостей. Елементи його використовують під час навчального процесу в загальноосвітніх школах. Значно вищі вимоги пред'являють до наукового пошуку студентів (як правило, він постає як навчально-дослідницька діяльність), найобдарованіші з яких поповнюють різні галузі науки.

Реферат. Є найпростішим видом навчально-дослідної роботи студента.

Реферат (лат. referre — доповідати, повідомляти) — доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел; виклад змісту наукової роботи, книжки, статті.

Кожне із значень цього поняття передбачає певний різновид дослідної роботи: у першому значенні — серйозну самостійну роботу, засновану на аналітичному та описовому методах дослідження (роботи, з якими студенти виступають на наукових конференціях); у другому — короткий письмовий виклад. Базується він на описовому методі дослідження. Використовують його для засвоєння й оцінки наявної наукової інформації з конкретної тематики на семінарських заняттях, при підготовці до екзамену, заліку. Такий реферат може бути монографічним (за одним джерелом) або оглядовим (за кількома джерелами).

Особу, яка складає реферат, називають референтом, а сам процес — реферуванням.

Реферат викладають своїми словами, використовуючи при цьому особливо значущі визначення, цитати, а також висловлювання, з якими референт не згоден. Цитування зумовлює посилання на джерело із зазначенням сторінок. Аналогічними є вимоги і до викладених думок авторів наукових робіт, якщо вони містять важливі положення, висновки.

План реферату дослідник складає особисто. Композиція реферату повинна охоплювати такі обов'язкові складові.

Вступ. Містить короткі відомості про автора, назви і стислу оцінку робіт, що реферуються, формулювання мети реферату.

Головна частина, її завдання полягає у вичерпному викладенні суті наукової інформації з теми. Може складатися з кількох розділів чи підрозділів, що залежить від теми, проблематики та обсягу матеріалу реферату.

Висновки, їх викладають у формі міркувань, узагальнень, зауважень референта щодо порушених у рефераті питань, підсумовування результатів виконаної роботи.

Обсяг реферату залежить від значущості проблеми, опанованого матеріалу. Як правило, він сягає 10—15 сторінок машинописного тексту, надрукованого через 2 інтервали.

Робота над рефератом відбувається з дотриманням такого порядку:

  1. Вибір або формулювання теми. З'ясування форми реферату, яка б відповідала його меті.

  2. Обмірковування теми, складання попереднього плану реферату.

Ознайомлення з науковою літературою, що відповідає темі роботи. Вибір джерела (джерел), що розкривають тему.

Формулювання мети реферату, коригування первинного плану.

Виклад матеріалу відповідно до складеного плану. У процесі вивчення матеріалу, написання реферату можуть з'ясуватися факти, аналіз яких спонукає до перегляду первинних елементів структури, основних смислових акцентів. Отже, навіть найдосконаліший план є не закостенілою догмою, а орієнтиром творчого пошуку.

Кожний реферат має бути індивідуальною роботою, в ньому простежуватимуться особливості мислення, творча манера автора. Водночас він повинен відповідати таким вимогам до його оформлення:

Використання паперу типового формату.

Скріплення і пронумеровування сторінок.

Правильне оформлення титульної сторінки.

Подання списку літератури в алфавітному порядку з дотриманням правил наукового апарату (відкриває список посилання на текстуальне джерело твору, що вивчається).

Недопустимість жодних надмірностей в оформленні (рамочок, малюнків тощо), які не стосуються змісту роботи.

Оцінюють реферат, використовуючи такі критерії:

  1. Відповідність темі змісту і форми реферату.

  2. Глибина, повнота розкриття теми.

  3. Логіка викладення матеріалу.

  4. Термінологічна чіткість.

  5. Рівень навичок самостійної роботи з науковою літературою та вміння критично оцінити її.

  6. Власне бачення проблеми дослідником, творчий характер роботи.

  7. Якщо реферат є основою усного повідомлення, враховують і вміння відібрати найсуттєвіший матеріал для короткого виступу.

Є багато видів рефератів. Науковці найчастіше мають справу з інформативними і розширеними, або зведеними, рефератами.

Інформативний реферат найповніше розкриває зміст документа, містить основні фактичні та теоретичні відомості. В такому рефераті мають бути зазначені: предмет дослідження і мета роботи; наведені основні результати; викладені дані про метод і умови дослідження; відбиті пропозиції автора щодо застосування результатів; наведені основні характеристики нових технологічних процесів, технічних виробів, нова інформація про відомі явища, предмети та ін. Інформаційний реферат розміщують у первинних документах (книги, журнали, збірники наукових праць, звіти про науково-дослідну роботу та ін.) і у вторинних документах (реферативні журнали і збірники, інформаційні карти та ін.).

Розширений, або зведений (багатоджерельний, оглядовий), реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих документів з однієї теми, викладені у вигляді зв'язного тексту.

Зразок структури реферату

ВСТУП

^ РОЗДІЛ І. Історія та теорія питання.

РОЗДІЛ II. Вирішення проблеми в сучасних умовах.

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Реферат починається з викладу сутності проблеми. Слід уникати зайвих фраз.

У вступі обґрунтовуються актуальність теми, її особливості, значущість з огляду на соціальні потреби суспільства та розвиток конкретної галузі науки або практичної діяльності.

У розділі І наводяться основні теоретичні, експериментальні дослідження з теми, зазначається, хто з учених минулого вивчав дану проблему, які ідеї висловлював. Визначаються сутність (основний зміст) проблеми, основні чинники (фактори, обставини), що зумовлюють розвиток явища або процесу, який вивчається. Наводиться перелік основних змістових аспектів проблеми, які розглядалися вченими. Визначаються недостатньо досліджені питання, з'ясовуються причини їх слабкої розробленості.

У розділі II дається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій щодо проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим методикам, оригінальним підходам до вивчення проблеми. У цьому розділі подається аналіз практики. Висловлюються власні думки щодо перспектив розвитку проблеми.

^ У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки, оцінки, пропозиції науковця.

До списку літератури включають публікації переважно останніх 5—10 років. Особливу цінність мають роботи останнього року.

^ У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.

Вибір теми реферату слід узгоджувати з кафедрою і науковим керівником.

Обсяг розширеного реферату — 20—24 сторінки.

Виклад матеріалу в рефераті має бути коротким і стислим. Слід використовувати синтаксичні конструкції, властиві мові наукових і технічних документів, уникати складних граматичних зворотів.

У рефераті слід використовувати стандартизовану термінологію, уникати незвичних термінів і символів або пояснювати їх при першому згадуванні в тексті. Терміни, окремі слова і словосполучення можна замінювати абревіатурами і прийнятими текстовими скороченнями, значення яких зрозуміле з контексту.

При написанні рефератів нерідко виникають труднощі з вибором мовних структур, оволодіння якими за певних старань є справою часу. Мовностильові особливості наукової, навчально-дослідної роботи залежать від володіння їх авторами лексикою, іншими виражальними засобами. Наприклад, в історіографічній частині реферату, як і будь-якої іншої наукової роботи, доцільне використання таких мовних структур:

1. Структури, які використовують для акцентування на основних проблемах і питаннях, що аналізуються автором:

автор розглядає питання (чого)?

окреслює питання, пов'язані (з чим?) аналізує проблеми (чого?) розкриває своє розуміння (чого?) викладає основні положення (чого?) веде мову (про що?)

2. Конструкції, які використовують для фіксації проблем, що виокремлюються автором:

автор підкреслює, зазначає важливість (чого? ) вказує (на що?)

приділяє особливу увагу (чому?) концентрує особливу увагу (на чому?) зосереджує увагу (на чому?)

3. Звороти, які вживають при переліку питань, що одночасно розглядаються автором:

автор торкається (чого?) згадує (про що?) зазначає (що?) (крім того) автор торкається (чого?)

4. Структури, які використовують при викладенні системи авторської аргументації, що передбачають ілюстративний та фактичний матеріал, посилання на інші джерела:

автор протиставляє (що чому?) зіставляє (що з чим?) аргументує свою думку (чим? ) наводить приклади, цифри, які свідчать (про що?) ілюструє свої висновки (чим? ) підтверджує (що? чим?) спирається на класифікацію, запропоновану (де? ким? ) посилається на статті (чиї?)

5. Якщо автор неодноразово повертається до концептуально важливих для нього ідей в різних розділах своєї роботи, то відображення цього в тексті реферату може відбуватись через використання таких мовних структур:

автор спеціально

декілька разів зупиняється (на чому?) постійно повертається до думки (про що?) неодноразово звертає увагу (на що?) особливо акцентує на тому, що...

6. У заключній частині реферату наводять основні висновки, які зробив автор першоджерела, узагальнюють головні ідеї реферованої роботи. Найчастіше при цьому використовують такі мовні структури:

автор робить висновок про те, що... доходить висновку, що...

Підбиваючи підсумки,

автор підкреслює важливість (чого? )

На завершення

автор стверджує, що...

Отже, основна думка (ідея) статті полягає в тому, що ...

Безперечно, цими мовними моделями не обмежується виражальна палітра реферату. Кожен автор може суттєво розширити й урізноманітнити мовний спектр своєї роботи. Головне, щоб мовні засоби адекватно виражали думку і відповідали найхарактернішим особливостям наукового стилю.

Реферат рецензується і оцінюється, за умови позитивного відгуку здобувач (студент) допускається до іспиту.

Рецензія (відгук) на реферат має об'єктивно оцінювати позитивні і негативні його сторони. В рецензії тією чи іншою мірою слід оцінити вміння поставити проблему, обґрунтувати її соціальне значення; розуміння автором співвідношення між реальною проблемою і рівнем її концептуальності; повноту висвітлення літературних джерел, глибину їх аналізу, володіння методами збору, аналізу та інтерпретації емпіричної інформації; самостійність роботи, оригінальність в осмисленні матеріалу; обґрунтування висновків і рекомендацій.

Стиль рецензії має відповідати нормам, прийнятим для наукових відгуків, тобто бути доброзичливим, але принциповим. Відносно до автора роботи речення слід будувати в третій особі минулого часу ("студент поставив..., розкрив..., довів..."); до самої роботи — в теперішньому часі ("реферат містить..., розкриває..." та ін.).

Рецензію не слід завершувати оцінкою; вона має випливати зі змісту документа.

^ Методичні рекомендації з підготовки доповіді (повідомлення)

Найбільш поширеною формою усного оприлюднення наукових результатів є доповідь та повідомлення.

Доповідь — документ, у якому викладаються певні питання, даються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) прочитання та обговорення.

Розрізняють такі види доповідей:

звітні (узагальнення стану справ, ходу роботи за певний час);

поточні (інформація про хід роботи);

на наукові теми.

Наукова доповідь — це публічно виголошене повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми, питання).

Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті.

^ Структура тексту доповіді:

I. Вступ. Зазначають підстави, причини, проблемну ситуацію, що зумовили необхідність написання доповіді.

II. Основна частина, де аналізується нинішній стан проблеми, наводяться аргументи, обґрунтовується основна ідея(ідеї) автора.

III. ^ Підсумкова частина містить висновки, рекомендації, пропозиції.

Методика підготовки доповіді на науково-практичній кон­ференції є дещо іншою, ніж статті.

Є два методи написання доповіді. Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на основі тез пише доповідь на семінар або конференцію, редагує її і готує до опублікування в науковому збірнику у вигляді доповіді чи статті. Другий, навпаки, пов'язаний з повним написанням доповіді, а потім у скороченому вигляді ознайомленням з нею аудиторії. Вибір способу підготовки доповіді залежить від змісту матеріалу та індивідуальних особливостей науковця.

Специфіка усного виступу має суттєві відмінності від друкованого змісту і форми. При написанні доповіді слід зважати на те, що суттєва частина матеріалу опублікована в тезах доповіді. Крім того, частина матеріалу подається на плакатах (слайдах, моніторі комп'ютера, схемах, діаграмах, таблицях та ін.). Тому доповідь повинна містити коментарі, а не повторення ілюстративного матеріалу. Можна зупинитися лише на одній (найсуттєвішій, дискусійній) тезі доповіді, зробивши посилання на опубліковані тези. Це дозволить на 20— 40 % скоротити доповідь. Добре коли доповідач реагує на попередні виступи науковців з теми своєї доповіді. Доціль­ним є полемічний характер доповіді: це викликає інтерес слухачів.

При написанні доповіді слід зважати на те, що за 10 хвилин людина може прочитати матеріал, що надруковано на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить 8—12 сторінок (до 30 хвилин). Якщо доповідь складається з 4—6 сторінок, вона називається повідомленням.

Доповідь — це одна з багатьох форм оприлюднення результатів наукової роботи, можливостей за короткий термін "увійти" в наукове товариство за умови яскравого виступу. Якщо доповідь зроблено за змістом дисертації, дисертант забезпечує апробацію своєї роботи.

^ Теми курсових, кваліфікаційних, дипломних робіт


  1. Своєрідність візантійської літератури та її вплив на літературу Київської Русі.

  2. Релігійні системи Індії: ведизм, брахманізм, буддизм, джайнізм.

  3. Мотиви та сюжети «Панчатантри» у світовій літературі.

  4. Основні постулати зороастризму.

  5. Міфологічні уявлення давніх іранців.

  6. Особливості китайської міфології.

  7. Китайська поезія Танської епохи.

  8. Синтоїзм як стародавня релігія японців.

  9. А. Кримський як перекладач східної літератури.

  10. Східні мотиви у перекладацькій спадщині В. Мисика.

  11. Західноєвропейський та східний героїчні епоси: їхня порівняльна характеристика.

  12. Ідея гармонії людини і природи у повісті Кавабати Ясунарі «Тисяча журавлів».

  13. Тенденції розвитку орієнталістики в Україні.

  14. Поема Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі»: композиція, система образів.

  15. Орієнталізм Василя Мисика.

  16. Орієнталізм Леоніда Первомайського.

  17. Література народів Сходу на сторінках журналу «Всесвіт».

  18. Поезія Абу-ль-Ала аль-Маарі у творчому світі А Кримського.

  19. Українсько-грузинські літературні зв’язки.

  20. Українсько-єврейський культурний діалог.

  21. Україномовні переклади поеми Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі».

  22. «Тисяча і одна ніч»: жанрова специфіка, композиція, мотиви, образи.

  23. Пантеїстичні мотиви у східній літературі.

  24. Мотиви лірики Шолом-Алейхема.

  25. Традиції танка в японській літературі.

  26. Значення і роль китайської літератури в розвитку середньовічної літератури Далекого Сходу.

  27. Філософські мотиви у ліриці Лі Бо.

  28. Лі Бо і Ду Фу: порівняльна характеристика.

  29. Образ поета у творчості Лі Бо.

  30. Вплив конфуціанства на формування творчої особистості Ду Фу.

  31. Роль художньої деталі у творчості Ду Фу.

  32. Своєрідність і значення символіки поетичного світу Ду Фу.

  33. Роль художньої деталі в творчості Мацуо Басьо.

  34. Повість Ясунарі Кавабати «Тисяча журавлів»: проблематика, авторські прийоми розкриття внутрішнього світу героїв, стильові особливості, відображення японської етики та естетики, роль пейзажу.

  35. Дорожні щоденники Мацуо Басьо.

  36. Проблема «людина і суспільство» в китайській літературі.

  37. Основні положення вчення даосизму.

  38. Коран як пам’ятка класичної арабської літератури.

  39. Міфологічні уявлення іранських племен.

  40. Східна екзотика в поемі «Магомет і Хадиза» Пантелеймона Куліша.

  41. Перська лірика в інтерпретації Василя Мисика.

  42. Східні мотиви в ліриці А. Кримського.

  43. А. Кримський – дослідник історії та культури Орієнту.



1377381678974357.html
1377517330296404.html
1377643207904132.html
1377730111561573.html
1377956260979980.html